Вісник Уманського національного університету

ФОРМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ ТА ЯКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ ЗЕРНА КУКУРУДЗИ ПІД ВПЛИВОМ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИХ ЗАХОДІВ

А. Л. Андрієнко, О. О. Андрієнко — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена розробці основних параметрів біоадаптивної технології вирощування кукурудзи (Zea mays L.), які регулюють урожайність та якість зерна в умовах Степу України. Використовували основний метод досліджень – польовий, а як додаткові – лабораторний і математичної статистики (дисперсійний і кореляційний аналізи). Дослідження проводили в умовах Степу України впродовж 2010–2017 рр. Встановлено, що попередники та система основного обробітку ґрунту істотно впливали на врожайність і біохімічний склад зерна. Найвищу продуктивність забезпечувала полицева оранка незалежно від попередника. Серед попередників найбільш ефективною була соя: за оранки урожайність становила 7,15 т/га, тоді як після соняшнику – 6,29 т/га. Мінімальний обробіток знижував урожайність на 0,31–0,46 т/га, а пряма сівба – до 4,17–5,61 т/га залежно від попередника. Вміст крохмалю зростав за мінімізації обробітку і досягав 72,3%, тоді як за оранки він був дещо нижчим (70,6–71,7%). Найвищий вміст білка (10,0%) отримано після сої за оранки. Мінімізація та нульовий обробіток знижували його на 0,3–0,9%. Вміст жиру був стабільним (7,1–7,3%). Виявлено зворотний кореляційний зв’язок між урожайністю та крохмалем (r = –0,65), а також між крохмалем і білком (r = –0,82); прямий – між урожайністю та білком (r = 0,86). Строки сівби суттєво впливали на продуктивність: найвищі показники забезпечувала сівба 15 квітня (8,21–8,71 т/га), тоді як перенесення до 15 травня знижувало урожайність на 0,52–1,08 т/га. Вміст крохмалю змінювався неістотно (±0,3–0,5%) і був дещо вищим за пізнішої сівби, тоді як вміст білку зменшувався. Густота стояння рослин визначалась біологічними особливостями гібридів. Оптимальною для більшості форм вона була 60 тис. рослин/ га, що забезпечувало максимальну врожайність (до 8,47 т/га). Загущення до 75 тис./га підвищувало вміст крохмалю на 0,2–0,6%, але знижувало вміст білка. Отже, формування врожайності та якості зерна кукурудзи зумовлюється комплексною взаємодією генотипу й агротехнічних чинників, серед яких визначальними є попередник, система обробітку ґрунту, строки сівби та густота посіву.

ГРУПА СТИГЛОСТІ ТА ГУСТОТА КУКУРУДЗЯНОГО ФІТОЦЕНОЗУ В УМОВАХ ЗМІН КЛІМАТУ

М. І. Бомба, O. Ф. Литвин, М. Я. Бомба — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Підвищенню та стабілізації врожаїв зерна кукурудзи, зміцненню зернофуражного та продовольчого балансу України сприяє впровадження у виробництво нових гібридів і засобів їх вирощування та встановлення для них оптимальної густоти стеблостою, а саме: адаптація гібридів до специфіки погодних і виробничих умов, недотримання гібридного складу та технології їх вирощування стримує одержання стабільних і високих урожаїв зерна кукурудзи у виробництві. Проблемою, що постає перед аграрним виробництвом при вирощуванні зернової кукурудзи, є встановлення диференційованої густоти сучасних гібридів у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах задля реалізації їх генетичного потенціалу продуктивності. Сучасні гібриди кукурудзи істотно різняться між собою за комплексом біоморфологічних і господарсько-цінних ознак; характеризуються різною реакцією на екологічні чинники, агротехнічні умови; мають різний ступінь адаптації та стійкості до біотичних і абіотичних чинників середовища. Тому дуже важливо встановити закономірності формування структури агроценозів сучасних гібридів кукурудзи залежно від густоти стояння рослин. Упродовж 2022-2024 рр. ми проводили дослідження в умовах Холодного Поділля Західного Лісостепу Тернопільської області щодо реакції гібридів кукурудзи різних груп стиглості на густоту стояння рослин. Результати досліджень свідчать, що зменшення площі живлення рослин за рахунок збільшення густоти стеблостою від 60 до 90 тис./га призводить до зниження індивідуальної продуктивності рослин, незначного зниження маси 1000 зерен та підвищення вологості зерна в період збирання врожаю. Не зважаючи на зниження показників структури врожаю зерна кукурудзи в загущеному агрофітоценозі, ранньостиглий гібрид Анові КС (ФАО 220) забезпечив максимальну реалізацію генетичного потенціалу за густоти посіву 80 і 90 тис./га, відповідно 11,24 і 11,15 т/га. Середньоранній гібрид Датабаз (ФАО 280) максимальну врожайність забезпечив за густоти стеблостою 70 і 80 тис./га – 11,92 та 11,77 т/га. Середньостиглий гібрид UNI 3511 (ФАО 340) в середньому за три роки забезпечив найвищу врожайність – на рівні 12,83 і 12,81 т/га – за густоти посіву 60 і 70 тис./га.

ТЕХНОЛОГІЯ NO-TILL У СУЧАСНОМУ ЗЕМЛЕРОБСТВІ УКРАЇНИ: ПЕРЕВАГИ, ОБМЕЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ

Б. І. Вовк — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

У статті узагальнено сучасні наукові підходи до оцінювання ефективності технології No-till у системі землеробства України і проаналізовано її екологічні, агрофізичні, виробничі та економічні аспекти. Обґрунтовано актуальність мінімізації механічного обробітку ґрунту в умовах поширення деградаційних процесів, зниження вмісту органічної речовини, посилення водної й вітрової ерозії та зростання ресурсних обмежень аграрного виробництва. Показано, що технологія No-till як складова ґрунтозахисного землеробства спрямована на збереження структури ґрунту, підвищення його водоутримувальної здатності, стабілізацію температурного режиму й активізацію біологічних процесів у поверхневому шарі. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень встановлено, що система нульового обробітку забезпечує скорочення енерговитрат, зменшення кількості технологічних операцій і витрат пального, сприяє накопиченню органічної речовини та зниженню інтенсивності ерозійних процесів. Водночас виявлено, що її результативність є варіативною та значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов, структури сівозміни, рівня агротехнологічного забезпечення й тривалості адаптаційного періоду. Особливу увагу приділено специфіці впровадження No-till в Україні з урахуванням високої частки чорноземних ґрунтів, різноманітності природно-кліматичних умов і сучасних соціально-економічних викликів. Підкреслено, що ефективність технології визначається не лише відмовою від механічного обробітку, а й комплексністю агротехнологічних рішень, зокрема управлінням рослинними рештками, оптимізацією системи удобрення та захисту рослин, добором адаптованих сортів і гібридів. Зроблено висновок, що систему No-till доцільно розглядати як складову інтегрованої моделі землеробства, а не універсальну альтернативу традиційній оранці. Перспективи її поширення пов’язані з проведенням тривалих польових досліджень, регіональною адаптацією технології та вдосконаленням науково-консультаційного супроводу агровиробництва.

УРОЖАЙНІСТЬ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ МЯКОЇ ЗАЛЕЖНО ВІД ПРИПОСІВНОГО УДОБРЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ РОСЛИН

І. Д. Жиляк, І. І. Сеник, Р. В. Карпінський — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Наведено результати досліджень із вивчення припосівного внесення мінеральних добрив, передпосівної обробки насіння та фоліарного застосування регулятора росту Вітазим при вирощуванні пшениці озимої. Метою досліджень було вивчення питання формування урожайності пшениці озимої мякої залежно від припосівного удобрення та застосування регуляторів росту. Матеріали та методи досліджень. Дослідження проводилися у трифакторному досліді протягом 2024–2025 рр. Методи досліджень: польовий, математично-статистичний для оцінювання достовірності отриманих даних. Результати. Встановлено позитивний вплив досліджуваних технологічних заходів вирощування на формування зернової продуктивності пшениці озимої. На контрольному варіанті, де не вносилися припосівні добрива та не застосовувався регулятор росту Вітазим урожайність знаходилася на рівні 6,42 т/га у 2024 році та 8,01 т/га у 2025 році. Проведення передпосівної обробки насіння зазначеним препаратом сприяло зростанню виходу зерна з одиниці площі до 6,75 та 8,45 т/га. На аналогічних варіантах із використанням припосівного удобрення YaraMila 8–24-–24 урожайність становила відповідно 7,12–8,39 та 7,65–8,85 т/га. На варіантах без фоліарного застосування регулятора росту Вітазим урожайність зерна становила 6,42–7,65 т/га у 2024 році, 8,01–8,85 т/га у 2025 році залежно від пеедпосівної обробки насіння та припосівного удобрення. Позакореневе внесення регулятора росту Вітазим сприяло зростанню зернової продуктивності пшениці озимої до 6,75–8,01 т/га у 2024 році та 8,35–9,35 т/га у 2025 році. В цілому ж, за роки досліджень найвищою урожайністю зерна пшениці озимої відзначився варіант, на якому висівалося оброблене насіння регулятором росту Вітазим, вносилося одночасно із сівбою комплексне добриво YaraMila 8–24–24 в нормі 100 кг/га, а у фазі ВВСН 30–32 проводилося позакореневе підживлення. Урожайність зерна при цьому становила 8,68 т/га.

ІНТЕНСИФІКАЦІЯ КАЛЮСОГЕНЕЗУ ЩЕП ВИНОГРАДУ НА ОСНОВІ ЗАСТОСУВАННЯ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ ПРЕПАРАТІВ

Н. М. Зеленянська, В. Г. Мавров — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Ключовим етапом у виробництві щеплених саджанців винограду є формування калюсу у зоні «спайки» підщепи та прищепи, який визначає приживлюваність і якість щеп. Процес калюсоутворення залежить від анатомічних особливостей пагонів, полярності, верхівковості та утворення ізолюючого прошарку. Для його інтенсифікації використовують біологічно активні препарати, які стимулюють клітинний поділ, камбіальну активність та рівномірне формування калюсу. Мета роботи полягала у визначенні впливу сучасних біологічно активних препаратів та різних підщепних сортів винограду на інтенсифікацію калюсогенезу щеп. Дослідження проводили в ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова» НААН України у 2023– 2025 роках. Матеріалом були щепи сортів «Оригінал» та «Загрей», виготовлені на підщепах «РхР 4923», «БхР Кобера 5 ББ 9191» та «БхР СО4 9701». Місце з’єднання компонентів щеп обробляли гелеподібними препаратами Clon M та Clonex Gel і стратифікували у кокосовому субстраті протягом 21 доби. Для кожного варіанту досліду виготовляли по 150 щеп, визначали кількість щеп із круговим калюсом, відбракованих щеп, масу вологого і сухого калюсу, обводнення та вміст сухих речовин калюсної тканини. Результати показали, що застосування БАП підвищувало формування кругового калюсу у «спайці» щеп сорту «Оригінал» на 2,4–10,3 % (Clon M) і на 2,4–5,7 % (Clonex Gel) порівняно з контролем, у сорту «Загрей» – на 4,0–16,0 % залежно від підщепи та препарату. Відсоток відбракованих щеп знижувався до 16,0 %. Найефективнішою підщепою була «БхР Кобера 5 ББ 9191», яка сприяла інтенсифікації формування калюсу щеп: у сорту «Оригінал» на 10,4–17,2 %, у сорту «Загрей» – на 0,5–13,4 % порівняно з контролем. Порівняння сортів показало, що «Загрей» характеризувався кращим калюсоутворенням. Визначення якісних показників калюсу підтвердило підвищення щільності тканини та вмісту сухих речовин після застосування БАП: у варіантах із препаратами Clon M і Clonex Gel обводнення зменшувалося до 79,0–80,55 % порівняно з контролем 89,68–90,32 %, вміст сухих речовин збільшувався до 18,12–20,88 %. Статистична обробка даних підтвердила достовірність впливу факторів: БАП – основний фактор для маси вологого калюсу (частка впливу 88,01 %), маса сухого калюсу визначалась багатофакторно (частка впливу БАП – 54,99 %, підщепи – 11,23 %, сорту винограду – 6,75 %, трифакторна взаємодія – 12,86 %).

ПРОДУКЦІЙНІ ПОКАЗНИКИ ТРИТИКАЛЕ ОЗИМОГО ЗА ІНТЕГРОВАНОЇ ДІЇ ГЕРБІЦИДІВ І РЕГУЛЯТОРА РОСТУ РОСЛИН

В. П. Карпенко, Р. М. Притуляк, О. О. Коробко — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Актуальним завданням аграрного виробництва є розробка технологій, що сприяють підвищенню урожайності сільськогосподарських культур за одночасного мінімального впливу на навколишнє середовище й здоров’я людини. Елементами таких технологій можуть слугувати інтегровані схеми використання гербіцидів і регуляторів росту рослин. Мета статті – дослідити інтегровану дію гербіцидів Кайвер (15; 20; 25; 30 г/га) і Пума супер (0,6; 0,8; 1,0; 1,2 л/га) з регулятором росту рослин Радостим (50 мл/га) на врожайність і якість зерна тритикале озимого. Польові та лабораторні досліди виконували упродовж 2024–2025 років. Дію гербіцидів Кайвер (Трибенурон-метил 750 г/кг, виробник – Solantis, Іспанія), Пума супер (феноксапроп-П-етил, 69 г/л + мефенпір-діетил 75 г/л (антидот), виробник – Bayer, Німеччина) і регулятора росту рослин Радостим (продукти життєдіяльності грибів-мікроміцетів (насичені і ненасичені жирні кислоти (С14-С28), полісахариди, 15 амінокислот, аналоги фітогормонів цитокінінової та фуксинової природи)) – 0,3 г/л, комплекс біогенних мікроелементів – 1,75 г/л, калієва сіль альфа-нафтилоцтової кислоти – 1 мг/л, виробник – Агробіотех, Україна) вивчали в посівах тритикале озимого сорту Гарне. Польові досліди закладали систематичним методом. Повторність досліду – триразова. Норма висіву тритикале озимого сорту Гарне складала 4 млн. схожих насінин на гектар. Гербіциди і регулятор росту рослин застосовували у фазу повного кущіння культури з нормами витрати Кайвер – 15; 20; 25; 30 г/га, Пуми супер – 0,6; 0,8; 1,0; 1,2 л/га, Радостим вносили в нормі 50 мл/га. Обприскування посівів виконували акумуляторним ранцевим обприскувачем DS-3WF-3 із розрахунку витрати робочої суміші 200 л/га. Встановлено, що інтегрована дія гербіцидів Кайвер, Пума супер з регулятором росту рослин Радостим забезпечує належне формування урожайності зерна тритикале озимого і його якості, зокрема гербіцид Кайвер у нормі 25 г/га, Пума супер у нормі 1,0 л/га, внесені в комплексі з регулятором росту рослин Радостим у нормі 50 мл/га, забезпечили в середньому за роки досліджень зростання врожайності зерна тритикале озимого відповідно на 19 і 25%, маси тисячі зерен – 4 і 6%, натури зерна – 1 і 2%, вмісту білка в зерні – 1,7 і 1,1%.

ОСОБЛИВОСТІ ІНТРОДУКЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ В ОЗЕЛЕНЕННІ ВИДІВ РОДУ КАТАЛЬПА (CATALPA) В УМОВАХ БОТАНІЧНОГО САДУ «ПОДІЛЛЯ» ВНАУ

А. М. Піддубна, В. М. Малик, А. М. Разанова — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Озеленення є ключовим елементом планувальної структури міста, воно не лише формує комфортні умови для проживання й відпочинку, а й сприятливо позначається на здоров’ї населення. Належний благоустрій територій має істотне значення, оскільки зменшує негативний вплив довкілля на людину. У статті розглянуто біолого-екологічні та декоративні особливості інтродукованих видів роду Catalpa у міських умовах Поділля та обґрунтовано напрями їх використання в озелененні ботанічного саду «Поділля» ВНАУ. Мета роботи – оцінити адаптивність і фенологічний ритм C. bignonioides і C. speciosa та визначити їх практичну придатність для різних типів насаджень. Дослідження виконано у 2024-2025 рр. як польовий експеримент із рандомізованим розміщенням варіантів на ділянках із вирівняними ґрунтовими та мікрокліматичними умовами, проведено регулярні феноспостереження, морфометрію та візуально-бальне оцінювання декоративності. Встановлено, що C. speciosa раніше входить у весняні фази та має інтенсивніший стартовий ріст і виразніше ранньолітнє цвітіння, тоді як C. bignonioides довше утримує листя восени, забезпечуючи пізньосезонний зелений акцент, дозрівання плодів у обох видів відбувається майже синхронно наприкінці жовтня. Показано доцільність диференційованого застосування видів: C. speciosa – для парадних осей, алей і ранньолітніх акцентів, C. bignonioides – для продовження сезонної декоративності та формування силуетних композицій. Практичні рекомендації охоплюють вимоги до місця зростання, формувальне обрізування та інтеграцію катальпи в міські зелені коридори як пиловловлювального й мікрокліматичного елемента. Отримані результати розширюють асортимент стійких інтродуцентів для урбанізованих ландшафтів Поділля та слугують методичним орієнтиром для муніципального озеленення регіону.

ГУМУСОВАНІСТЬ І ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЧОРНОЗЕМУ ОПІДЗОЛЕНОГО ЗАЛЕЖНО ВІД УДОБРЕННЯ

І. В. Чикін, Г. М. Господаренко, Я. О. Мізерака — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Метою статті було визначити вплив тривалого (15 років) застосування різних видів, доз мінеральних добрив і їх поєднань у польовій сівозміні на гумусованість і фізико-хімічні показники чорнозему опідзоленого. Стаціонарний польовий дослід проводиться на дослідному полі Уманського національного університету з 2010 року, що розташоване в Маньківському природно-сільськогосподарському районі Правобережного Лісостепу. Ґрунт під дослідом – чорнозем опідзолений важко-суглинковий на лесі (за класифікацією FAO/WRB, 2022 – Phaeosems). Текстура за FAO класифікується як мулово-глинистий суглинок (silti clay loam) з великою часткою мулу (63–65%) і глини (33–35%) та незначним вмістом піску (2,1–2,5%). Польова сівозміна (пшениця озима, кукурудза, ячмінь ярий, соя) одночасно розгорнута на чотирьох полях на площі 2 га. Повторення досліду триразове, розміщення варіантів послідовне. Розмір дослідних ділянок становить 110 м², а збиральних – 25 м². Добрива у вигляді суперфосфату гранульованого та калію хлористого вносили перед зяблевим обробітком ґрунту, а аміачну селітру – під передпосівну культивацію та як ранньовесняне підживлення. Нетоварну продукцію (солому, стебелиння) подрібнювали і залишали на полі. Тривале застосування різних систем удобрення, так і без нього істотно не впливало на вміст гумусу, який був у межах 3,7–4,1%. Незначні зміни вмісту гумусу можна пояснити залишення на полі нетоварної продукції усіх культур сівозміни. Встановлено, що у варіантах досліду N110P60 та N110P30–60K40–80, порівняно з неудобреними ділянками, було незначне – на 7–8% підвищення ЄКО, що можна пояснити більшим надходженням у ґрунт органічної речовини з пожнивно-кореневими рештками. Структура ЄКО чорнозему опідзоленого під дослідом близька до оптимальної і під впливом 15-річного застосування різних систем застосування мінеральних добрив за умови залишення на полі нетоварного врожаю не зазнала суттєвих змін. Частка кальцію та магнію в складі ЄКО була в оптимальних межах – відповідно 69,5–75,8% і 10,9–12,8%. Незначне зниження частки кальцію в ґрунті удобрених ділянок можна пояснити поверненням його з висхідним потоком води по ґрунтових капілярах. Відношення Са2+ : Mg2+ у структурі ЄКО ґрунту було 7,7, а після тривалого застосування добрив залежно від варіанту досліду – в межах 5,8–6,5 і було найнижчим на ділянках без удобрення. Відношення Mg2+ : К+ перед закладанням досліду становило 3,5, а після тривалого використання ґрунту без внесення мінеральних добрив підвищилось до 4,8. Значне підвищення відношення Mg2+ : К+ – до 4,4 пройшло також у варіанті досліду N110P60, що показує можливий дефіцит калію в живленні рослин.

РІСТ І ВРОЖАЙНІСТЬ ДЕРЕВ ЯБЛУНІ ЗАЛЕЖНО ВІД ОПТИМІЗОВАНОГО АЗОТНОГО ЖИВЛЕННЯ

Р. В. Яковенко, В. Ю. Лабунець — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Оптимізація мінерального азотного живлення виступає одним з дієвих чинників за інтенсифікації садівництва та підвищення продуктивності плодових насаджень. Забезпечення дерев азотом у продовж вегетаційного періоду є визначальним фактором формування надземної частини дерева, розвитку кореневої системи та підвищення врожайності насаджень. Потенційна продуктивність яблуневих садів включає в себе показники ефективної взаємодії між листовим покривом і накопиченням фітомаси окремими деревами та насадженням в цілому. Важливими показниками росту дерев є приріст діаметра штамбу, пагонів, сумарне нарощування фітомаси дерева, яке включає в себе потенційну продуктивність насаджень. Розглянуто результати досліджень впливу оптимізованого азотного живлення на ростові показники та врожайність яблуні сортів Ред Топаз і Рубінола на чорноземі опідзоленому в Правобережному Лісостепу України. Дослідження проводили в 2024–2025 рр. у дослідному насадженні яблуні навчально-виробничого відділу Уманського національного університету. Об'єктом досліджень були різні варіанти азотного живлення дерев яблуні сортів Ред Топаз і Рубінола на підщепі М-26 за схеми садіння 4×1,5 м. В середньому за два роки проведення досліджень приріст діаметру штамба у сорту Рубінола більший на 11% ніж у сорту Ред Топаз. Серед варіантів удобрення найвищий показник на ділянках виробничого контролю (N90). Приріст пагона досліджуваних сортів яблуні знаходиться в оптимальних межах (25-40 см). Збільшенню приросту пагона сприяли варіанти удобрення N90 і модель азотного живлення, де підвищення контролю становило, відповідно, 10,7-15,7 і 8,4-17,3%. За розрахункового внесення добрив (на основі показників нітрифікаційної здатності та моделі азотного живлення) підвищився врожай у дерев сорту Ред Топаз на 13-15% порівняно з абсолютним контролем і на 6-8% з виробничим. У сорту Рубінола перевищення виробничого контролю становило 14%.

СОРТОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ СОЇ ЗА РІЗНИХ СИСТЕМ ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ В УМОВАХ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

В. В. Яценко, В. С. Горбенко — Tue, 26 May 2026 00:00:00 +0300

Соя (Glycine max (L.) Merrill) є однією з провідних зернобобових культур світового землеробства завдяки високому вмісту білка та жиру, що зумовлює її важливе продовольче й кормове значення. В умовах інтенсифікації агровиробництва актуальним є впровадження ресурсозберігаючих систем обробітку ґрунту, які здатні зменшити енергетичні витрати та ерозійні процеси, однак їхній вплив на продуктивність сої в ґрунтово-кліматичних умовах Правобережного Лісостепу України залишається недостатньо вивченим. Метою дослідження було оцінити вплив традиційної, мінімізованої (Mini-till) та смугової (Strip-till) систем обробітку ґрунту на індивідуальну продуктивність рослин і врожайність двох середньостиглих сортів сої — ЕС Ментор і Паллада. Польові дослідження проведено у 2024–2025 роках на чорноземі опідзоленому важкосуглинкового гранулометричного складу за схемою split-plot у чотирикратній повторності. Оцінювали масу насіння з однієї рослини як інтегральний показник індивідуальної продуктивності та рівень урожайності культури. Результати досліджень показали, що система обробітку ґрунту істотно впливає на формування продуктивних ознак сої. Найвищі значення маси насіння з рослини та врожайності отримано за традиційної системи обробітку, що зумовлено кращими агрофізичними параметрами ґрунту та сприятливішими умовами розвитку кореневої системи. Застосування систем Mini-till і Strip-till супроводжувалося помірним, але статистично стабільним зниженням маси насіння з однієї рослини (на 3–4%) і врожайності (на 2,6–3,2%) порівняно з традиційним обробітком. Водночас отримані рівні продуктивності залишалися близькими до контролю та перебували в межах середньої мінливості ознак. Сорт ЕС Ментор достовірно переважав сорт Паллада за всіма показниками продуктивності незалежно від системи обробітку ґрунту, що свідчить про домінантну роль сортового фактора у формуванні врожайності. Відсутність істотної взаємодії «сорт × система обробітку» вказує на універсальність сортової реакції на досліджувані агротехнічні чинники. Отримані результати підтверджують доцільність використання мінімізованих і смугових систем обробітку ґрунту в поєднанні з високопродуктивними сортами сої як складової сталого та ресурсозберігаючого землеробства в умовах Правобережного Лісостепу України.